Меню
Зв'язатися зі мною
Ваша електронна пошта*
Як до Вас звертатися?
Ваш телефон*
Ваше звернення до мене*
Ваше звернення охороняється адвокатською таємницею.
Поля з * - обов'язкові для заповнення.

Шахрайство
за статтею 190 КК -
судова практика

Ірина Кузіна
автор,
адвокат Адвокатського об'єднання "Barristers",
понад 15 років практики
Опубліковано вперше: 09.02.2021


Кожен адвокат має теку, куди він збирає судову практику. Ділюсь своєю – про шахрайство за статтею 190 КК. Я обмежила копіювання статті – читайте першоджерела за посиланнями, щоб враховувати контекст. Якщо необхідно, матеріал можна роздрукувати з браузера (Ctrl+P).

Зміст

Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)
— стаття 190 КК

Предмет шахрайства, шкода, потерпілий

У диспозиції частини першої ст. 190 КК України міститься визначення шахрайства як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою. Для констатації вини особи у вчиненні цього кримінального правопорушення (навіть за умови подальшого звільнення її від кримінальної відповідальності) необхідно встановити наявність всіх обов'язкових ознак складу злочину, в тому числі таких як предмет злочину та його розмір, потерпілий, суспільно небезпечне діяння та його наслідок, спосіб вчинення злочину (постанова ВП ВС від 11.12.2019 р. по справі № 536/2475/14-к, №13-34кс19, ЄДРСР №86365236).

Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія (пункт 2 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Якщо за викрадення, заволодіння, привласнення, знищення, пошкодження та інші діяння щодо певного майна, предметів або засобів (наприклад, вогнепальна зброя, наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори, радіоактивні матеріали тощо) відповідальність передбачено за статтями, які містяться в інших розділах Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК), то такі діяння мають кваліфікуватися за цими статтями і додаткової кваліфікації за відповідними статтями розділу VI Особливої частини КК (2341-14) не потребують (пункт 2 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Потерпілим є власник, володілець, особа, якій ввірене майно чи під охороною якого воно перебуває (постанова ККС ВС від 26 травня 2020 р. по справі №761/29684/15-к, №51-21км20, ЄДРСР №89564210).

До суб'єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства. Оскільки стаття 190 КК не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались (постанова ВСУ від 24.11.2016р. у справі №5-250кс16, ЄДРСР №63445948).

Усвідомлення винуватим ознак конкретного потерпілого, кому саме належить чуже для нього майно та на яких підставах, заволодіває він майном (правом на майно) ввівши в оману (обманувши) власника предмета злочину чи іншу особу, в фактичному володінні якої знаходиться предмет злочину, не є обов`язковим для встановлення ознак цього злочину. Необхідним і достатнім для кримінальної відповідальності є усвідомлення суб`єктом злочину того, що предмет злочину є для нього чужим. Вказівка в ч. 2 ст. 190 КК на завдання значної шкоди потерпілому, виходячи з наявності органічного зв'язку між об'єктивними ознаками, психічне ставлення до яких визначено змістом цієї кримінально-правової норми, свідчить, що кримінальна відповідальність за шахрайство не пов`язана з встановленням ознак конкретного потерпілого, а конкретизує ознаки предмету злочину стосовно належності предмету злочину (майна чи права на майно) іншій особі (постанова ККС ВС від 18.11.2020 р. по справі №591/1578/17, №51-3669км20, ЄДРСР №93015015).

Із суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має ніякого права, передбачає заподіяння матеріальної шкоди і бажає завдати таку шкоду (постанова ККС ВС від 19.12.2019 р. по справі № 727/5261/15-к, №51-1631км18, ЄДРСР №86718129).

Обман або зловживання довірою

Обман - повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин. Зловживання довірою - недобросовісне використання довіри потерпілого
— ППВСУ №10
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього (пункт 17 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною (пункт 17 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Відповідно до статті 190 КК шахрайство може бути вчинено шляхом обману чи зловживання довірою, що не виключає можливість вчинення цього правопорушення одночасно двома способами, визначеними у диспозиції цієї статті (ухвала ВСУ по справі №531/727/13-к від 18.10.2016 р. ЄДРСР №62058302). Аналогічна позиція в постанові ККС ВС від 29.03.2018 р. по справі №459/2045/15-к, №51-769км18 ЄДРСР №73189758.

З об'єктивної сторони шахрайство полягає в протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. При цьому обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно. Тобто, при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього (постанова ККС ВС від 05 квітня 2018 р. по справі № 658/1658/16-к, №51-735км18, ЄДРСР №73304838).

Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ обвинуваченому і добровільність дій потерпілого під впливом обману чи зловживання довірою з боку обвинуваченого є обов'язковою ознакою шахрайства (постанова ККС ВС від 10.12.2020 р. по справі №283/1268/17, №51-99км20, ЄДРСР №93595795).

Згідно судової практики особливістю шахрайства вважається те, що особа, яку зазвичай позначають як потерпілого (це власник або особа, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно) і воля якої сфальсифікована обманом чи зловживанням довірою, бере безпосередню участь у передачі майна чи права на нього. Для кваліфікації скоєного як шахрайства не має значення рівень витонченості обману, ступінь обачності або, навпаки, легковажності потерпілого. Важливо лише, щоб у конкретній ситуації потерпілий не усвідомлював факту застосування щодо нього обману (зловживання довірою), щоб обманні дії винного були ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном (правом на нього). Обов'язковою ознакою шахрайства визнається вже згадувана добровільність передачі майна чи права на нього; щоправда, така добровільність має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв'язок (постанова ВСУ від 24.11.2016р. у справі №5-250кс16, ЄДРСР №63445948).

Закінчене шахрайство

Шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб. Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства (постанова ККС ВС від 16 травня 2018 р. у справі №1522/507/2012, №51-868км18, ЄДРСР №74158380).

По справі, в якій засуджена заволоділа продуктами харчування в магазині шляхом обману, вийшла з магазину, отримавши реальну можливість розпоряджатися отриманим, і лише через деякий час, намагаючись уникнути затримання, нанесла потерпілому легкі тілесні ушкодження, суди кваліфікували злочин за ст.190 та ст.125 КК (а не як розбій за ст.187 чи грабіж за ст.186) (постанова ККС ВС від 29 травня 2019 р. по справі №664/2146/16-к, № 51-8557км18, ЄДРСР №82188427).

Добровільна передача потерпілим грошових коштів є ознакою саме об'єктивної сторони шахрайства (ст. 190 КК), а не відкритого викрадення майна (ст. 186 КК). На відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього (постанова ККС ВС від 05 квітня 2018 р. по справі № 658/1658/16-к, №51-735км18, ЄДРСР №73304838). В згаданій справі засуджений заволодів майном шляхом обману, але потім його дії були викриті потерпілим. Потерпілий намагався зупинити засудженого, який намагався поїхати на автомобілі. Касаційний суд зазначив, що дії засудженого після закінчення шахрайства, не впливають на кваліфікацію цього суспільно небезпечного діяння, тому вірна кваліфікація за статтею 190 КК.

По даній справі висловлена окрема думка судді Мазура М.В. (ЄДРСР №73369257), в якій він зазначив:
Я дотримуюся поширеної в науковій літературі позиції, що шахрайство вважається закінченим з моменту виникнення реальної можливості у винного користуватися чи розпоряджатися майном або правом на майно, яким він заволодів (див., наприклад: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: злочини проти власності / За ред. М. І. Хавронюка. Київ, 2017. С. 141; Антонюк Н. О. Кримінально-правова охорона власності. Львів, 2012. С. 246 та ін.).

Аналогічну позицію раніше висловив і Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 541/440/15-к.

У зв'язку з цим ключовим питанням при кваліфікації в даному випадку було саме з'ясування того, чи було шахрайство закінченим у момент, коли потерпілий розкрив обман, оскільки це впливає на правову оцінку дій винних осіб після вказаного моменту. Аналіз наведеного тексту дозволяє зробити висновок, що в даному випадку обман було викрито потерпілим до того, як винні особи змогли покинути місце вчинення злочину (територію сільськогосподарської бази), де вони ще не мали реальної можливості розпорядитися майном, яке їм передав потерпілий.

Відмежування шахрайства від цивільно-правових деліктів

Ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання
— стаття 11 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права
Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання (пункт 18 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах – обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Інакше кажучи, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого статтею 190 КК (постанова ВСУ від 24.11.2016р. у справі №5-250кс16, ЄДРСР №63445948).

Відмежування шахрайства від цивільно правових деліктів зумовлено тим, що особа, яка заволоділа таким майном мала на меті його привласнити, а зобов'язання не виконувати, про що свідчить підроблена довіреність від батька на право продажу земельної ділянки. Наявність формальних (оформлення договорів позики) цивільно-правових відносин, за допомогою яких засуджений прагнув завуалювати свій злочинний умисел на заволодіння таким майном, не є перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого статтею 190 КК (постанова ККС ВС від 13 серпня 2019 р. по справі №753/19554/17, №51-549км19, ЄДРСР №83836409).

При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру слід в обов'язковому порядку встановлювати умисел особи на заволодіння майном в момент його отримання; в іншому випаду мова йтиме про відсутність складу злочину «шахрайство» та наявність цивільно-правових відносин між особами (постанова ККС ВС від 16 травня 2018 р. у справі №1522/507/2012, №51-868км18, ЄДРСР №74158380).

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що викладена у вироку об'єктивна сторона кримінального правопорушення за епізодом заволодіння ОСОБА_1 1600 доларами США для придбання автомобіля у власне користування не містить складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК, оскільки, виходячи з формулювання обвинувачення, потерпілий передав зазначені кошти обвинуваченому без наміру отримати їх в майбутньому від обвинуваченого (постанова ККС ВС від 09.04.2020 р. по справі №320/5876/16-к, №51-712км20, ЄДРСР №88739830).

Відмежування шахрайства від інших кримінальних правопорушень

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або розбій (пункт 17 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а вилучення майна відбувалося таємно, то такі дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185 КК (постанова ККС ВС від 2 квітня 2019 р. по справі №655/289/17, № 51-6728км18, ЄДРСР №80918735). За матеріалами справи засуджений чув, як потерпіла домовлялася з водієм автобуса передати сумку іншій особі. Назвавшись сином потерпілої, засуджений забрав сумку з автобуса (обманув водія).

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а вилучення майна відбувалося відкрито (зокрема, ривком), то склад шахрайства відсутній, і такі дії потрібно кваліфікувати як грабіж (ст.186 КК). Сподівання потерпілого про повернення велосипеда, не свідчить про наявність добровільної згоди на передачу майна саме в момент заволодіння ним (постанова ККС ВС від 21 липня 2020 р. по справі № 545/1937/18, №51-392км20, ЄДРСР №90563135).

Обман, який застосується при викраденні чужого майна шляхом використання службового становища (ст.191 КК), має свої особливі, специфічні ознаки, які відрізняють його від обману при шахрайстві. Ця відмінність полягає в тому, що в першому випадку в основі обману (дезінформації), до якої вдається винна особа, завжди перебуває протиправне використання нею свого службового становища. Без застосування можливостей службового становища обман є недієвим і нездійсненним. Цей обман є різновидом обману, який через підвищену суспільну небезпеку і специфічні ознаки був криміналізований в окрему форму злочинів проти власності. У другому ж випадку заволодіння майном можливе без протиправного використання службового становища (постанова ВСУ від 16.11.2013 р. №5-30кс13, ЄДРСР №35794481).

При відмежуванні шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності, зокрема від шахрайства та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, слід виходити зі змісту і спрямованості умислу особи, мотиву, мети та моменту їх виникнення. Якщо винна особа надавала завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, її дії потрібно кваліфікувати як готування до заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи замах на вчинення цього злочину, а в разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб – як закінчене шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК. Кошти чи майно, правомірно одержані суб'єктом господарської діяльності як субсидії, субвенції, дотації, кредити, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. В разі, коли після одержання цих коштів чи майна в службової особи такого суб'єкта виникає умисел на їх привласнення, її дії належить кваліфікувати за ст. 191 КК. Якщо зазначені кошти були одержані з цією метою неправомірно, то такі дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 222 та 190 КК. Так само кваліфікуються дії особи, яка мала умисел на привласнення лише частини одержаних коштів (пункт 23 ППВСУ від 25.04.2003р. №3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності»).

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 192 КК, полягає в тому, що потерпіла особа внаслідок обману або зловживання довірою не отримує відповідні кошти (чим йому і завдається шкода), на відміну від складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, де потерпілий добровільно передає майно, яке вже є в його володінні, віданні чи під його охороною, або передає право на майно, яке в нього є (постанова ККС ВС від 26 травня 2020 р. по справі №761/29684/15-к, №51-21км20, ЄДРСР №89564210).

Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за статтею 193 КК (пункт 17 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. 222 КК та 190 КК є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з їх наступним можливим поверненням. У випадку шахрайства винний укладає кредитний договір для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном (постанова ККС ВС від 28.10.2020 у справі №509/1836/14-к, №51-1920ск20, ЄДРСР №92602117).

За вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону - статтю 289 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону - статтею 190 КК, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону (постанова ВСУ 21.01.2016р. №5-365кс15, ЄДРСР №55315147).

Якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК (пункт 18 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи матеріальні цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати не за ст.368 КК, а за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство та зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності до того підстав - і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на давання хабара (пункт 9 ППВСУ №5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво»). Однак якщо при цьому винний сам схилив хабародавця до передачі йому цінностей, його дії належить також кваліфікувати як підбурювання до закінченого замаху на дачу неправомірної вигоди (хабара), тобто ще за частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15 і відповідною частиною статті 369 КК (постанова ВСУ від 26.03.2015 р. по справі № 5-3кс15, ЄДРСР №44268869).

В тому разі, якщо завдяки обману винуватий викликає бажання в особи вчинити кримінально-протиправне діяння, вчинення якого вона вважає для себе у даній ситуації вигідним, то його діяння необхідно розглядати в аспекті положень інституту співучасті. Обдурюючи іншу особу, винуватий схиляє її до вчинення кримінально-правового діяння і в такий спосіб виконує роль підбурювача до злочину. Те, що сам винуватий достеменно знає (не може не знати), що злочин не буде закінчений, оскільки, обманюючи особу, він завчасно робить неможливим доведення злочину до кінця, значення не має. Замах на злочин – це теж самостійний вид незакінченого злочину і підбурювання до вчинення замаху на злочин, коли для самого підбурювача є той факт, що злочин, хоч і не буде доведено до кінця, жодним чином не виключає ні факту підбурювання, ні кримінальної відповідальності за такі дії (постанова ВСУ від 26.03.2015 р. по справі № 5-3кс15, ЄДРСР №44268869).

Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК (пункт 19 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного засобу (пункт 19 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

І ще...

Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за частиною третьою статті 190 КК і додаткової кваліфікації не потребує (пункт 19 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Непризначення судом додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією норми, закріпленої у ч. 4 ст. 190 КК, є неправильним застосуванням кримінального закону (постанова ККС ВС від 27 листопада 2018 р. у справі №520/12400/13-к, №51-2943км18, ЄДРСР №78268041).
Зауваження та пропозиції до матеріалу будуть щиро вітатися. Пишіть мені через контактну форму (у правому верхньому куті екрана).
Копіювання статті або її частин без письмового дозволу автора заборонено. Для отримання такого дозволу прошу зв'язатися через контактну форму (у правому верхньому куті екрана). В той же час роздрукувати статтю з браузера (Ctrl+P) та використати її у власній юридичній практиці (або власній справі) - дозволяється.