Меню
Зв'язатися зі мною
Ваша електронна пошта*
Як до Вас звертатися?
Ваш телефон*
Ваше звернення до мене*
Ваше звернення охороняється адвокатською таємницею.
Поля з * - обов'язкові для заповнення.

Правовий статус трупа людини в українському законодавстві

... відсутній
Ірина Кузіна
автор,
адвокат Адвокатського об'єднання "Barristers",
понад 15 років практики
Опубліковано вперше: 23.12. 2021

Як адвокат-практик у кримінальних справах з питаннями смерті та поводження з трупом людини я стикаюся час від часу. Неодноразово я піднімала питання про правовий статус трупа людини як об'єкта матеріального світу, з точки зору цивільного права. З цим пов'язані питання захоронення, поводження у сфері донорства, відібрання біологічних зразків, транспортування через кордон тощо. Найважливіші для будь-якої людини питання.

І ніхто – включно з адвокатами, суддями, науковцями аж до докторів юридичних наук не міг чітко роз'яснити: труп – суб'єкт прав чи об'єкт? Він комусь належить? Якщо належить, з ним можна робити що заманеться? Чи не можна, тоді чому? А де це прописано? А яка природа розпорядження живої людини щодо донорства на випадок смерті? Адже зі смертю правосуб'єктність зникає? Чи не зникає? Мільйони питань без відповіді.
Новий виток думок спровокувало те, що я дізналася про дисертаційне дослідження медичного юриста Кравець А.М. у галузі медичного права (зараз іще триває), яка запропонувала термін «кадавр-право». Поспілкувалась з авторкою дослідження, обдумала і зрозуміла, що не дивлячись на повну згоду із необхідністю підняти цю правову проблематику як таку, я розійдусь з нею у базових підходах до проблеми.

Тому і пишу цю статтю, яку прошу сприймати як есе на юридичну тематику та частину публічної дискусії, а не ґрунтовне дослідження питання. Чудово, якщо на базі мого відчуття правової матерії хтось більш ретельний та науково підкований напише щось толкове та корисне. А мої ідеї наступні…
Людина, або ж фізична особа, має правосуб'єктність – включно з правом на життя – до моменту смерті. Момент смерті – момент смерті мозку людини (з практики розгляду кримінальних справ). Таким чином, смерть людини – юридична подія, яка зумовлює повну втрату правосуб'єктності фізичної особи. І я не згодна з тим, що труп – це померла особа, яка частково залишається суб'єктом будь-яких прав.

Вважаю, що всі права, які можуть бути пов'язані з подією смерті та трупом людини – право належного поводження з трупом, яке не суперечить нормам моралі (див. статтю 298 Цивільного кодексу України), право на захист честі особи та її реабілітацію у кримінальному провадженні, право вирішувати питання донорства, відключення від життєзабезпечувального обладнання (у разі вегетативного стану), право переміщення рештків через кордон та інше – належать іншим суб'єктам: членам сім'ї, близьким людям, суспільству (в частині дотримання норм моралі), державі (наприклад, в частині використання донорських органів за відповідних правових підстав).

Усі ці права є немайновими і не мають економічного змісту. Вони не є речовими. Вони в повному обсязі не врегульовані в Цивільному кодексі України, хоча об'єктивно існують і перебувають в орбіті регулювання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – право на повагу до приватного та сімейного життя.
Саме тому, що ці права – на мою думку – є немайновими і неречовими, я не погоджуюсь із визначенням трупу людини як об'єкту прав, зокрема, речових прав. Оскільки цивілізовані правові системи міцно пов'язані з нормами моралі, постулатами світових релігій, і кожна з них виділяє як окремий об'єкт правової охорони (зокрема, кримінально-правової) моральність, відношення до трупа людини як до об'єкта прав суперечитиме і нормам моралі, і засадам демократичного суспільства.

І навпаки, концепція немайнових прав, пов'язаних зі смертю особи і трупом людини, не вимагає будь-якого об'єкта. Адже поняття об'єкта більш притаманне речовим правам. Ми володіємо річчю, і річ як об'єкт описана і врегульована цивільним правом. Ми живемо своє життя – і життя виходить за межі правового регулювання.

Труп людини – матеріальний об'єкт, з об'єктивної реальності. А ми звикли, що все навкруги комусь належить: земля, її надра, природні ресурси – народу України; нерухоме і рухоме майно – юридичним і фізичним особам, територіальним громадам, державі; електрична, теплова енергія також має своїх власників; тварини прирівняні законодавством до власності. І тільки труп людини є єдиним об'єктом матеріального світу з «нульовою» ознакою власності. В цьому він стоїть поряд із континентом Антарктида, супутником Землі – Луною або ж іншими природніми космічними об'єктами.

Та на відміну від космічних об'єктів, трупи людей наявні на суверенній території України у великій кількості, проте залишаються повністю проігнорованими цивільно-правовим регулюванням.
Повертаючись до аспекту застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, пошлюсь на «Довідник із застосування статті 8 Європейської конвенції з прав людини, розміщений на офіційному сайті Європейського суду з прав людини» (режим доступу https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_8_UKR.pdf ). Розділ ІІ В «h» Довідника «Приватне життя. Фізична, психологічна і моральна недоторканність. Проблеми стосовно поховання», арк.27 починається з наступного:
99. Суд постановив, що захист статтею 8 приватного і сімейного життя поширюється на право поховати членів родини. У низці різноманітних справ особи оскаржувати неспроможність держави надати доступ до рештків померлого члена родини.

Усі наведені рішення ЄСПЛ констатують право саме членів сім'ї та близьких осіб щодо рештків померлого, і природа цього права є нематеріальною (а не походить з права власності за статтею 1 Першого протоколу до ЄКПЛ). Брак правового регулювання в даній сфері неодноразово визнавався ЄСПЛ порушенням права на повагу до приватного та сімейного життя.

Отже, пропоную:

1. Визначити труп людини в Цивільному кодексі України об'єктом матеріального світу, з яким пов'язані немайнові права фізичних осіб, суспільства та держави, проте будь-які речові права щодо якого відсутні.

2. Встановити (розширити) невичерпний перелік немайнових прав фізичних осіб, пов'язаних зі смертю особи та поводженням ї її рештками (можливо, ввести бланкетні норми).

Далі, залежно від встановлення переліку прав членів сім'ї та близьких померлої особи, ми зможемо рухатися далі:

1. Обґрунтувати правові підстави відібрання біологічних зразків у трупа людини для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

2. Визнати, що за відсутності у померлого членів сім'ї та близьких все одно належне поводження з трупом людини є вимогою норм моралі у демократичному суспільстві (право суспільства і держави), а також правом третіх – сторонніх осіб – на повагу до їхніх релігійних почуттів, психологічної недоторканності.

3. Виписати порядок обмеження розсуду родичів померлого з питання трупного донорства – а саме, самим померлим у розпорядженні на випадок смерті. Можливо, доцільним є створення інституту на кшталт заповіту, щоб підсилити встановлене в статті 290 Цивільного кодексу України право на донорство.

4. Врегулювати норми матеріального права та порядок вирішення спорів між членами сім'ї з питань поховання, які можуть мати релігійне або інше підґрунтя.

5. Доврегулювати питання отримання інформації про смерть особи, її час та місце, місце перебування рештків, видачі трупів померлих,

і так далі, і так далі.

А щодо назви підгалузі права, то оскільки ми звикли до прикметників, запропоную похідне від латинського «mortalis» - мортальне право.

В мене наразі все.

Копіювання статті або її частин без письмового дозволу автора заборонено. Для отримання такого дозволу прошу зв'язатися через контактну форму (у правому верхньому куті екрана). В той же час роздрукувати статтю з браузера (Ctrl+P) та використати її у власній юридичній практиці (або власній справі) чи у навчальних цілях - дозволяється.
Зауваження та пропозиції до матеріалу будуть щиро вітатися. Пишіть мені через контактну форму (у правому верхньому куті екрана).