Меню
Зв'язатися зі мною
Ваша електронна пошта*
Як до Вас звертатися?
Ваш телефон*
Ваше звернення до мене*
Ваше звернення охороняється адвокатською таємницею.
Поля з * - обов'язкові для заповнення.

Притягнення до відповідальності за нетверезе водіння за статтею 130 КУпАП за відсутності водія порушує Конвенцію

Критерії застосування статті 6 Конвенції у кримінально-правовому аспекті до адміністративних справ. Конкуренція норм про право на розгляд справи у розумний строк та право на справедливий суд.
Ірина Кузіна
автор,
адвокат Адвокатського об'єднання "Barristers",
понад 15 років практики
Опубліковано вперше: 04.03.2021


Я спростила назву статті, щоб вона була зрозумілою для широкого читача. Однак обґрунтування тези буде або для фахівців, або для людей, що мотивовані розбиратися. Окрім того, аргументація вірна і для справ про інші адміністративні правопорушення, що відповідають «критеріям Енгеля» (що це таке – див. нижче).

Як завжди, статтю можливо роздрукувати, але копіювання обмежене. Звертайтеся до першоджерел.

Важливий дискламер:
Багато фахівців, яких я дуже поважаю, наголошують на тому, що з 01 липня 2020 року відповідальність за керування у стані сп'яніння автомобілем зі статті 130 КУпАП виключена з Кодексу України про адміністративні правопорушення та не була туди повернена. Я погоджуюсь, і вважаю що багато справ очікують розгляд ЄСПЛ. Але також варто розуміти, що суддя ризикує з такою позицією мати дисциплінарне провадження в Вищій раді правосуддя, такі реалії на сьогодні.

Зміст:


Тож почнемо з внутрішньо-національного правового регулювання, тобто Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом – «КУпАП»).

    Національне законодавство

    Завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством, із чим Вища рада правосуддя вважає за необхідне погодитися (стаття 1 КУпАП).

    Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції та у точній відповідності із законом (стаття 7 КУпАП).

    Окрім того, відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

    Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина 1 статті 9 Конституції України).

    Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини застосовуються судами як джерело права (стаття 17 закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

    Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).

    Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (частина 1 статті 268 КУпАП).

    За змістом пункту 13 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», стаття 268 КУпАП передбачає можливість розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише за наявності у справі відомостей про належне повідомлення цієї особи про час і місце розгляду цієї справи та за відсутності її клопотання про відкладення розгляду справи. У випадках, передбачених частиною другою статті 268 КУпАП, та інших випадках, передбачених законом, явка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, до органу (посадової особи), яка вирішує справу, є обов'язковою.

    Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується у справах за статтею 130 КУпАП в кримінально-правовому аспекті

    Поняття «кримінальне обвинувачення» має «автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць («Adolf проти Австрії», рішення від 26.03.1982 р., заява № 8269/78, § 30).

    Поняття «обвинувачення» слід розглядати з точки зору Конвенції. У такому випадку його можна визначити як «офіційне повідомлення відповідного державного органу, яке висловлює підозру у скоєнні кримінального правопорушення»; це визначення залежить також від наявності чи відсутності «важливих наслідків для становища [підозрюваного]» («Deweer проти Бельгії», рішення 27.02.1980 р., заява №6903/75, §§42 і 46; «Eckle проти Німеччини», рішення від 15.07.1982 р., заява № 8130/78, §73).

    Що стосується автономного поняття «кримінальний», то Конвенція не суперечить здійсненню «декриміналізації» всередині Держав-учасниць. Проте, правопорушення, які почали вважатись «дрібними» внаслідок декриміналізації, можуть відповідати автономному поняттю «кримінального» правопорушення. Якби держави мали повноваження виводити такі правопорушення за рамки Конвенції, то це могло б спричинити наслідки, несумісні з її предметом і метою («Öztürk проти Німеччини», рішення від 28.09.1999 р., заява №22479/93, § 49).

    Вихідну точку у встановленні того, чи має застосовуватись кримінально-правовий аспект статті 6 Конвенції, слід визначати за критеріями, перерахованими в рішенні у справі «Engel і інші проти Нідерландів» (рішення від 08.06.1986 р., заяви №№5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72, §§ 82-83):

    1. внутрішньо-правова кваліфікація,

    2. характер правопорушення,

    3. суворість покарання, яке може бути застосоване до даної особи.

    Ці критерії правники-міжнародники так і називають: «критерії Енгеля».

    Перший критерій має відносну вагу і може вважатись лише точкою відліку. Головне – це встановити, чи національне право кваліфікує дане правопорушення як кримінальне. За відсутності такої кваліфікації Суд вивчатиме те, що знаходиться за лаштунками внутрішньоправової кваліфікації, і досліджуватиме суть даного провадження.

    Для дослідження другого критерію, котрий вважається важливішим («Jussila проти Фінляндії», рішення ВП від 23.11.2006 р., заява № 73053/01, § 38), до уваги можуть бути взяті наступні чинники:

    Третій критерій визначається з огляду на максимальне можливе покарання, передбачене чинним законом («Campbell і Fell проти Сполученого Королівства», рішення від 28.06.1984 р., заяви №№7819/77; 7878/77, § 72; «Demicoli проти Мальти», рішення від 29.08.1991 р., №13057/87, § 34).

    Другий і третій критерії, перераховані в рішенні у справі «Engel і інші проти Нідерландів», є альтернативними, а не обов'язково взаємодоповнюючими: для того, щоб вирішити за необхідне застосувати статтю 6, достатньо, аби дане правопорушення за своїм характером вважалось «кримінальним» з точки зору Конвенції, або щоб це правопорушення спричинило для особи покарання, яке за своїм характером і за ступенем суворості належало, як правило, до «кримінальної» сфери («Lutz проти Німеччини», рішення від 25.08.1987 р., заява №9912/82, § 55; «Öztürk проти Німеччини», § 54). Той факт, що правопорушення не карається позбавленням волі, сам по собі не є визначальним, оскільки відносна слабкість санкції не позбавляє правопорушення властивого йому кримінального характеру (там же, §53; «Nicoleta Gheorghe проти Румунії», рішення від 03.04.2012 р., заява № 23470/05, § 26).

    Проте кумулятивний підхід теж може бути застосований, якщо окремий аналіз кожного критерію не дозволяє дійти чіткого висновку щодо наявності кримінального обвинувачення («Bendenoun проти Франції», § 47).

    До кримінально-процесуального аспекту статті 6 можуть належати адміністративні правопорушення, такі як порушення правил дорожнього руху, які караються штрафами, обмеженнями водійських прав, такими як зняття балів або призупинення чи скасування водійських прав («Lutz проти Німеччини», § 182; «Schmautzer проти Австрії», рішення від 23.10.1995 р., заява №15523/89; «Malige проти Франції», рішення від 23.09.1998 р.).

    Отже, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню у кримінально-правовому аспекті, зокрема, у справах про адміністративні правопорушення за статтею 130 КУпАП – «Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції».

    Вирішення конкуренції між правом на розгляд справи в розумний строк та правом бути присутнім в суді (та іншими аспектами права на справедливий суд та права на захист)

    «Кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку… судом, … який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення»
    — стаття 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
    Отже, стаття 6 Конвенції містить вимогу про розгляд справи судом у розумний строк.

    В практиці однієї з Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя є випадок посилання на рішення ЄСПЛ за статтею 6 Конвенції, а саме на справи «Цихановський проти України» (рішення від 6 вересня 2007 р., №3572/03), «Смірнова проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року, №36655/02), «Карнаушенко проти України» (рішення від 30 листопада 2006 року, №23853/02).

    Проте ці рішення ЄСПЛ вважаю нерелевантними, незастосовними у даних обставинах. По справі «Цихановський проти України» цивільна справа Заявника про встановлення більшої суми щомісячної грошової допомоги у зв'язку з непрацездатністю розглядалася в місцевому суді з вересня 1997 року по грудень 2001 року. У «Смірнова проти України» цивільний позов Заявниці щодо спадкування розглядався з травня 1997 р. до грудня 2004 р. По справі «Карнаушенко проти України» цивільна справа Заявниці про поновлення на роботі розглядалася з серпня 1998 р. до березня 2006 р.

    Тобто мова в наведених справах йшла про цивільні справи, які роками розглядалися в судах. Разом з тим, щодо справ про адміністративні правопорушення застосовний кримінально-процесуальний аспект статті 6 Конвенції.

    А це означає, що право на розгляд справи судом в розумний строк не може превалювати над правом особи на захист та справедливість судового розгляду, мінімальні стандарти якого наведені в статті 6 §3 Конвенції.

    Стаття 6 § 1, котра надає кожній особі право на розгляд справи упродовж розумного строку, у кримінально-процесуальній сфері має на меті забезпечити, аби обвинувачений не залишався занадто довгий час під тягарем обвинувачення, обґрунтованість якого має бути доведена («Wemhoff проти Німеччини», рішення від 27.06.1968 р., заява №2122/64, §18; «Kart проти Туреччини», рішення ВП від 03.12.2009 р., заява № 8917/05, § 68).

    Тобто мета закріплення вимоги розгляду справи в розумний строк – дотримання права обвинуваченого (в нашому випадку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності) не знаходитися «під тягарем обвинувачення» занадто довгий час.

    Ця мета повністю забезпечується наявністю статті 38 КУпАП, яка містить в собі присікальний строк застосування адміністративного стягнення, за минуванням якого провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

    Таким чином, національне законодавство України містить механізм, який виключає можливість порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачених у статті 6 §1 в частині розгляду справ про адміністративні правопорушення в розумний строк.

    Окрім того, в даній категорії справ по статті 130 КУпАП відсутній потерпілий.

    Зважаючи на те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покликана захищати права людини, а не посадової особи, держави або умовного «суспільства», то відсутня «потерпіла особа» в розумінні Конвенції. Тому немає і порушення.

    Стаття 6 передбачає невідкладність судового розгляду, але водночас вона закріплює і загальніший принцип – належне відправлення правосуддя. Тому слід віднайти справедливу рівновагу між різними аспектами цієї основоположної вимоги («Boddaert проти Бельгії», рішення від 12.10.1992 р., заява №12919/87, § 39).

    Отже, належне відправлення правосуддя, його справедливість та дотримання прав людини є пріоритетом.

    Кожен має право на справедливий … розгляд його справи… незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення
    — стаття 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
    Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини як невід'ємні частини «права на суд» слід розглядати, зокрема, такі вимоги: принцип «змагальності» процесу, який відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною під час розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в судовому процесі перед судом («Ekbatani проти Швеції», рішення від 26.05.1988 р., заява №10563/83); право на ефективну участь («Т. проти Сполученого Королівства» та «В. проти Сполученого Королівства», рішення від 16.12.1999 р.).

    Принцип публічного судового розгляду має особливу вагу в кримінальному провадженні, коли, загалом, обвинувачений повинен мати можливість бути присутнім під час розгляду справи у суді першої інстанції («Tierce і інші проти Сан-Марино», рішення від 25.07.2000 р., заяви №24954/94, 24971/94 та 24972/94, § 94; «Jussila проти Фінляндії», § 40).

    У кримінальних справах стаття 6 § 1 перетинається з особливими гарантіями статті 6 §3, хоча і не обмежується переліченими у ній мінімальними правами. До речі, гарантії, наведені у статті 6 § 3, є водночас складовими, що входять до поняття справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 § 1 (Довідник із застосування статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект). Джерело: https://www.echr.coe.int/ , §94).

    Навряд чи обвинувачений міг би реалізовувати права, які однозначно гарантує йому стаття 6 § 3 c), d) і e), а саме, «захищати себе особисто», «допитувати свідків (...) або вимагати, щоб їх допитали» і «якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача», якби він не був присутній під час судового розгляду своєї справи. Обов'язок гарантувати обвинуваченому право бути присутнім у залі суду є однією з основних складових статті 6 («Hermi проти Італії», рішення ВП від 18.10.2006 р., заява № 18114/02, §§ 58-59; «Sejdovic проти Італії», рішення ВП від 01.03.2006 р., заява №56581/00, §§ 81 і 84).
    Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: …

    b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

    c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

    d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту н атих самих умовах, що й свідків обвинувачення...

    — стаття 6 §3 пункти b, c, d Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
    Відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами:

    1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;

    2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;

    3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї;

    4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію;

    5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких він ґрунтується.

    Відмова від вищезгаданих принципів можлива за згоди зацікавленої особи та відповідно до закону у справах, обмежених фінансовими санкціями. Проте якщо особа не погоджується зі стягненням, яке на нього накладається, застосовується сукупність гарантій, викладених в пункті 1 (пункт 2 принципу 6).

    У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень вказано, що розгляд справи в судовому засіданні повинен відповідати всім вимогам Конвенції, що гарантуватиме сторонам та суспільству дотримання мінімальних стандартів належним чином побудованого й справедливого судового процесу. Належний хід розгляду справи в судовому засіданні безпосередньо впливатиме на розуміння й сприйняття сторонами та суспільством ухваленого остаточного рішення. Це також повинно забезпечити суддю всіма елементами, необхідними для належної оцінки справи. Отже, належний розгляд справи в суді вирішальним чином позначається на якості судового рішення (пункт 29).

    Висновки

    За наведеного законодавства, норм міжнародних договорів та практики Європейського суду з прав людини обґрунтовані клопотання осіб, щодо яких розглядалися справи про адміністративні правопорушення, про відкладення судового розгляду у зв'язку з неявкою з поважних причин або через необхідність залучити адвоката, викликати свідків, працівників поліції або медичних працівників, - підлягають задоволенню.

    Відхилення цих клопотань та розгляд справ за відсутності особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності із такою суворою санкцією становило би порушення вимог статей 268, 278 КУпАП, унеможливило б реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

    Розгляд справ з порушенням права осіб на справедливий суд стало би істотним порушенням норм процесуального права, могло би завдати значної шкоди авторитету правосуддя.

    Такий розгляд сам по собі може становити дисциплінарний проступок судді за пунктом 4 частини 1 статті 106 закону України «Про судоустрій і статус суддів», і навіть міг би бути визнаний «іншим грубим порушенням закону» в розумінні частини 9 статті 109 цього Закону.
    Зауваження та пропозиції до матеріалу будуть щиро вітатися. Пишіть мені через контактну форму (у правому верхньому куті екрана).
    Копіювання статті або її частин без письмового дозволу автора заборонено. Для отримання такого дозволу прошу зв'язатися через контактну форму (у правому верхньому куті екрана). В той же час роздрукувати статтю з браузера (Ctrl+P) та використати її у власній юридичній практиці (або власній справі) - дозволяється.